Сіра, темна, холодна і вогка кімната. Запах плісняви і ще чогось незрозумілого, чогось неприємного... Кімната з товстими бетонними стінами, без вікон, але є двері. Що за тими дверима тобі невідомо, але це єдиний вихід з цієї ненависної в'язниці. І у тебе є ключ від тих дверей... Ти вже багато років поспіль, день у день бачиш ці сірі стіни, які розчавлюють твою свідомість, наче пресом, бачиш ці двері, але не наважуєшся взяти ключ і просто відчинити їх. Бо за тими дверима може бути така сама кімната, або ще щось навіть гірше... Двері в Нікуди, в Ніщо, у Невідомість. Страшно. Ти сидиш замкнений у своїй кам'яній пастці і розумієш, що вже не витримуєш, а вихід тільки один - двері. Підходиш до них, заглядаєш у всі шпаринки, але нічого не видно. Час від часу ти зриваєшся. Розбиті кулаки, здерті до крові нігті... Та бетонні стіни міцніші за людське тіло. Все марно, тільки дуже боляче. Все. Немає сил терпіти... Ти наважуєшся, нарешті. Ключ легко увійшов у замкову щілину. Сухо клацнув замок. Боязко... Ти стоїш перед дверима, серце готове вискочити з грудей, холодний, липкий піт вкрив усе тіло, руки стали, наче лід... Залишається усього лиш взятися за дверну ручку і потягти на себе! Лише один рух і все! Страшно... Первісний жах скував м'язи і ти розумієш, що програв, страх перед невідомістю знову узяв гору. Дрижачими руками ти замикаєш замок і кидаєш той ключ з усієї сили об стіну. Тебе зсередини розриває на шмаття від сорому і від усвідомлення своєї слабкості, своєї нікчемності. Ти падаєш на коліна і ридаєш... Гарячі сльози рікою течуть по щокам. А сірі, похмурі стіни злорадно дивляться на тебе і наче промовляють тобі прямо в мозок: "Слабак! Ганчірка! Слимак безхребетний!" Так і є, вони праві, ти просто безхарактерний хробак! Невже так важко взяти себе в руки і відчинити ті кляті двері! Так, виходить, що важко, важко і страшно, бо там Невідомість... І знову ти залишаєшся один на один з собою і зі своїми думками, знову перед очима лиш непробивні стіни твоєї триклятої в'язниці і двері. Вихід є, вихід є завжди, тільки потрібно не боятися ним скористатися... Ми не знаємо, що нас чекає там за дверима, але ми знаємо, що є тут і зараз, і це нестерпно. То може варто ризикнути і спробувати щось змінити? І байдуже, як змінити, аби тільки не повертатись в цю мерзенну реальність...
