- Голову самі виберете, чи вам допомогти? - спитав улесливий продавець і награно посміхнувся. - Сам, сам... - відповів невеличкого зросту чоловік в сірому пальто і повільно пішов поміж рядами, де стояли банки з якоюсь прозорою рідиною. В цих звичайних скляних банках плавали самі звичайні людські голови. - Добре. А вам чоловічу чи жіночу? - знову пролопотів надоїдливий продавець. - З довгим волоссям чи з коротким? - Слухай, емм... Слухай, Джонні, зникни з очей... - покупець сердито глянув на бейдж менеджера. - Я сам розберусь, зрозуміло? - Все, мене вже немає, сер! - продавець різко розвернувся і швидко попрямував у протилежному напрямку. Крістофер Норріс уважно роздивлявся банки з головами і порівнював з картинкою на смартфоні. Він зупинявся лиш біля банок з жіночими головами з довгим, білявим волоссям. Після довгого блукання поміж рядів з цим пекельним товаром, Крістофер, нарешті, знайшов те, що шукав. Його очі дико заблищали, чоловік поклав гаджет в кишеню і дуже акуратно узяв банку в руки. Через скло на нього дивилося обличчя молодої дівчини з широко відкритими зеленими очима, а довге, біляве волосся займало ледве не половину об'єму банки. - О, так, чудово! Це саме те, що треба! - дрижачим голосом прошепотів Крістофер і неспішно пішов до каси. - Ще один виродок, тьфу... - коли Крістофер вийшов за двері, продавець сплюнув і зло пршипів йому в спину, - Збоченці, кляті збоченці... - Не переймайся, таке життя, така мода... - до продавця підійшла молода, гарна дівчина. У неї на бейджику було написано ім'я Діана. Вона поклала руку на плече менеджеру. - Революції ніколи не прходять безкровно, Джонні, ніколи! Хто ж знав, що знову мода на гільйотини повернеться, а бізнес можна і на головах робить, дуже непоганий бізнес, до речі. Якщо народу таке до смаку, то чому б і ні? Працюй, Джонні, працюй...
