Велетенська зелена муха безсоромно всілася на підвіконня і заглянула своїми опуклими очима у кімнату. Муха була дійсно здоровенна, розміром з голуба, не менше. Вона сиділа, уважно роздивлялася мою кімнату крізь брудне скло, зрідка пересмикуючи своїми прозорими крилами і мовчала. Мовчала, бо не вміла розмовляти. А може вже і навчилася, хто зна. Але зараз ця тварюка тільки дивилася. Вона точно замислила щось недобре. Хоча про що це я, яке замислила?! Це ж муха, звичайна муха, тільки велика... Муха ще трохи посиділа і полетіла геть. Ну, то добре, бо такі гості не дуже приємні, м'яко кажучи. Не минуло і хвилини, як тишу розірвав гучний звук. Це розлетілося віконне скло, наче хтось кинув у нього каменюку. Але то була не каменюка, а гігантська зелена муха. Вона кулею влетіла у кімнату, розвернулася і на кілька секнуд зависла під люстрою, стрікочучи крилами. Вона була схожою на невеличкий, але грізний бойовий гелікоптер, який готувався до атаки. Я не встиг навіть якось зреагувати, коли муха вже влучно приземлилася у мою миску з борщем, де так картинно розпливлася пляма домашньої сметанки. Вона всілася прямісінько у мій борщ, падлюка така, у мій борщ! Борщ від такого приземлення розплескався по столу. Муха без усіляких там прелюдій почала жерти смачне, ще гаряче їдло, гучно при цьому чавчаючи і прицмакуючи. Я сидів і не міг поворухнутися, наче паралізований від жаху. А муха поглинала борщ, як якийсь насос, час від часу смачно відригуючи і не звертаючи на мене абсолютно ніякої уваги... Отак і сидів я за столом, аж поки та зелене, жирне, пузате створіння пожирало мій обід, сидів і дивився на це неподобство, не маючи сил навіть поворухнутися. Муха швидко впоралася з борщем, роззирнулася, ліниво обтерла морду лапами, та просто вилетіла у розбите вікно, неспішно і вальяжно, залишивши мені паскудний настрій, пусту миску і розхлюпані залишки борщу на столі. Я невесело глянув у вікно на вулицю. Там літали велетенські мухи, гігантські комарі, здоровенні бабки і метелики, оси, неймовірних розмірів джмелі і ще маса різноманітної живності з крилами. Воно все дзижчало, шуміло, торохтіло і неприємно пищало, що було страшенно неприємним для людського вуха. Дарма я тоді зажалів грошей і не поставив непробивне, броньоване скло, ох, і дарма. Зараз подзвоню майстру, нехай швиденько все зробить і замовлю ще й жалюзі з кевлару, чи з титану, бо сьогодні муха, а завтра шершень, так той і мене зжере, не поперхнеться...
