Криваво-червоне сонце повільно сідало за горизонт. Його світло відбивалося від жовтого листя і здавалося, що дерева палають яскраво-червоним сяйвом. Ще трохи і настануть осінні сутінки, неприємні, прохолодні і вогкі. Грег Пітерсон докурив свою останню цигарку, кинув недопалок і подивився, як він швидко падає з тридцятиметрової висоти. Ну, все, тепер можна починати. Грег озирнувся. Навколо ні душі. Тихо. Тільки вітер тихенько шелестить осіннім листям на деревах, що ростуть біля річки. Старий залізний міст через річку зараз майже не використовувся. Це раніше потяги гриміли по ньому чи не кожну годину, а то і частіше, та зараз один проїжджав за декілька днів і то це в кращому випадку. Чоловік подивився униз. Легенький вітерець пошевелив його гарне чорне волосся, ледь сиве на скронях. Грег стояв на краю іржавої залізної балки. Його тіло пробирала мілка дрож. Один крок і все, кінець стражданням, усім проблемам і кінець всьому... Один крок, а такий важкий. Чоловік розставив руки і посміхнувся. Кривавий захід сонця і палаючі дерева, така нереальна і трохи лякаюча краса. Грег Пітерс вдихнув на повні груди і зробив крок у безодню. Він закрив очі і чекав, що от-от вдариться об воду, але час тягнувся на диво повільно. Секунда, дві, п'ять... Час йшов, а Грег все летів. Він боявся тепер відкрити очі, бо не знав, що побачить. Ще кілька секунд. Ні, нічого не відбувається. Грегу стало страшно, дуже страшно. Серце билося в грудях зі швидкістю відбійного молота. Хвилина, а може і більше... Грег пересилив себе і зібравши залишки сили волі підняв неймовірно важкі повіки. Перед ним криваво-червоне сонце повільно сідало за горизонт. Палаючі дерева, легенький вітерець... Грег потер скроні пальцями. Цього не може бути! Він дістав з кишені цигарку, чиркнув запальничкою і затягнувся на повні груди. Містика, бісовщина якась... Зараз він докурить і все, зробить свій останній крок, крок в нікуди. Десь далеко почувся пронизливий гудок тепловоза. Свен Аткінсон, машиніст, який пропрацював на цій ділянці залізниці майже все своє життя, впевненно вів свій вантажний потяг до пункту призначення. Попереду завиднів міст. Кляте місце... Свен Аткінсон недолюблював цей міст. Вірніше, не тільки не любив його, а й побоювався. Років п'ятнадцять тому він вперше побачив на цьому мосту того чорноволосого чоловіка, який стояв і дивився униз. Тоді Свен просто не придав цьому ніякого значення. Але коли він побачив його знову через кілька днів і на тому ж самому місці, то по
