жах. Йому здалося, що по бездоганно гладкій поверхні пройшли майже непомітні брижі. Персіваль тряхнув головою. Чортівня якась... Детектив глянув на годинник. Тридцять дві хвилини на третю годину дня. До вечора ще далеко. Детектив витяг телефон і набрав номер шефа Сандри, Алекса Бріджеса. Головний криміналіст узяв слухавку майже зразу. - Привіт, Алекс. Не заважаю? - спитав Персіваль. - Є справа, друже, на мільйон... - Кажи, що треба, Персі.. - відповів грубоватий голос з телефону. - Ну, це по справі Джона Райса, Алексе. Тут треба одну річ дослідити. - Продовжуй, не тягни! - голос Бріджеса звучав трохи знервовано. - Дзеркало, Алексе, здоровенне таке дзеркало. Треба його перевірити від А до Я... Ну, ти розумієш. Де зроблене і з чого, де куплене і так далі... Зробиш? - Нема питань, Персі, пиши заявку, щоб усе було по формі... - Напишу, як повернусь у відділок, а дзеркало потрібно вже зараз забрати, друже, не хочу його тут залишати. Давай, Алексе, включай п'яту передачу! - Гаразд, домовились... - через хвилинну паузу відповів Алекс. - Все, друже, з мене пляшка твого улюбленого віскі, дякую! - Персі задоволено посміхнувся. - Я твій боржник, Алексе. - Розберемось, Персі, не вперше, бувай... В телефоні почулися довгі гудки. Персіваль вимкнув гаджет і знову глянув на годинник. Він дочекається, поки люди Алекса Бріджеса приїдуть і заберуть дзеркало в лабораторю, а вже після цього і сам залишить будинок мільйонера. Детектив ще раз оглянув місце злочину. Його увагу привернула фігурка трьох мавп. Зроблена вона була, схоже за все, зі слонової кістки. Фігурка стояла на невеликому столику біля дзеркала. Три мавпи сиділи поряд. Одна закривала очі, друга вуха, а третя прикривала свій рот. Так, нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу... Персіваль згадав вигляд жертви і жахнувся! Випалені очі, зашитий рот і відрізані вуха. Співпадіння?! Ні, досвідчений детектив з відділу вбивств Персіваль Фінчлі в такі співпадіння давно не вірив. Частина 3. Дзеркало було і справді велике. Висота його сягала більше двох метрів, а ширина десь півтора. Рами, як такої, не було, а дзеркальну поверхню обрамляла блискуча металева смужка. На вигляд метал нагадував золото. Як потім з'ясувалось, це воно і було. А чому, власне, дивуватися? Мільйонери таке можуть собі дозволити, та і дзеркала таких розмірів вони полюбляють встановлювати, і не тільки на стінах, а робити дзеркальні стелі, підлоги та і повністю самі
