дня... - відповів старий, підозріло дивлячись на незнайомця. - Ви щось хотіли? - Ну, в принципі, так. Мене звати Білл Картрайт, я приїхав забрати фотокамеру, яку купив на аукціоні. - А, от воно що. Тоді ласкаво прошу, проходьте. - Дякую... - Біллі зайшов в будинок і інстинктивно роззирнувся. - А у вас затишно. Гарно так... - Всі так кажуть... Чомусь... - старий показав рукою на кімнату. - Проходьте сюди. Чай? Каву? Чи кріпше щось? - Ну, якщо можна, то віскі. І льоду побільше. - Можна, можна... - старий дістав пляшку і налив у два кришталевих стакани. Собі він льоду не кинув. - Я теж віскі полюбляю. Та й під каву не дуже то й побалакаєш, вірно? Старий хитро підморгнув Біллі і поставив стакани на столик. Сам сів у крісло навпроти. - Ну, так про що будемо балакати? - Франц Кельген надпив зі свого стакану ковток і прицмакнув. - Гарне пійло, не бійтеся. - Дякую. Та я не боюся... А розпитати я хотів про фотоапарат, вірніше, чому Ви його продаєте? - Та... Тут діло в мені. Не хочу, щоб ця річ знаходилася в моїй родині. Дуже вже багато негарних подій з нею пов'язано. - старий знову надпив віскі і знову смачно прицмакнув. - Я хотів її викинути. Передумав. А потім хотів розбити... Стало жаль... - А що з нею не так? - у Біллі загорілися очі. - Містика? Магія? Чи вуду якесь? - Можна й так сказати... Ну, добре, я можу розповісти, те що знаю, але це повинно залишитися між нами. - Не питання! Даю слово честі! - Слово честі... - старий іронічно глянув на Біллі своїми колючими очима. - Домовились. Тільки прийдеться трохи затриматися, друже мій, історія довга. - А я нікуди не поспішаю... І Франц Кельген почав свою розповідь. Неспішно, перериваючись на віскі, іноді встаючи з крісла, щоб долити в стакани, він говорив, говорив... Франц працював звичайним судовим експертом. Багато роботи і мізерна зарплатня. Але він вважався держслужбовцем, а це означало непоганий соцпакет, пільги та гарна пенсія в перспективі. В коло його обов'язків входило все, що було пов'язане з фотографіями - від фотографування місць злочину, до різних експертиз. Для роботи, звичайно ж, були потрібні фотоапарати, які видавалися в якості робочих інструментів. Їх у Франца було декілька. Але йому хотілося мати власну фотокамеру. Купити нову він не міг собі дозволити, тому придивлявся щось в ломбардах, в комісійних магазинах та на блошиних ринках. І от одного чудового дня Франц таки купив собі непогану
