Вікі перебувала в піднесеному настрої з самого ранку. Ще б пак! Сьогодні вона знайшла квартиру, якраз те, що їй було потрібно і зовсім недалеко від роботи. Маленька, але затишна квартирка на п'ятому поверсі цегляної десятиповерхівки, з меблями, без надмірностей і за смішні гроші. Стільки Вікі могла платити абсолютно безболісно для свого місячного бюджету. Вона не задавалася питаннями, чому господарі так дешево запросили за оренду і відразу погодилася на умови, оплативши на три місяці вперед. І ось він дім, милий дім на найближчий час, як мінімум! Речей у Віки було зовсім мало, але для її способу життя цього цілком вистачало. Все її добро вмістилося в три спортивні сумки. Як кажуть, все своє ношу з собою. Єдина річ, яку Вікі ніколи не змогла б викинути і носилася з нею по всім попередніми квартирам, це лялька. Стара лялька, подарунок від бабусі. Вікі пам'ятала цю ляльку з самого дитинства. Їй було років п'ять, а може і шість, коли бабуся востаннє приїжджала до них у гості. Ось тоді вона і подарувала своїй онуці невелику ляльку. "Це твій талісман, Вікі, бережи її і, дивись, не загуби! Прийде час і вона врятує тобі життя." - Сказала бабуся тоді і Вікі ці слова запам'ятала назавжди. Йшли роки, Вікі не надто серйозно ставилася до подібного роду речей, але ляльку тягала з собою завжди і скрізь: в школу, в коледж, навіть на роботу ... А коли стала жити окремо від батьків, то лялька завжди була з Вікі там, де вона знімала житло. Якщо розібратися, то як якась стара лялька може врятувати життя? Маячня, звичайно ж. Але для дівчини вона стала вже більше звичкою, ніж оберегом, і найкращою подругою. Так, саме подругою, так як Вікі була не дуже товариською, жила тихом, розміренним життям, хоч іноді переїжджала на нове місце проживання, але вона до цього ставилася спокійно і з розумінням. Нова кавартира пахла свіжою фарбою, мабуть господарі зробили косметичний ремонт не так давно, все прибрано, чисто й акуратно. Вікі занесла сумки і присіла на диван. Краса! Першим ділом дівчина дістала з сумки ляльку і посадила її поряд з собою. Вікі посміхнулася і погладила подругу по голові. - Ну, от, Аліса, тепер це наш дім. - Сказала дівчина, звертаючись до ляльки. - Мені подобається, а тобі? Лялька мовчки сиділа на дивані і дивилася своїми скляними немигаючими очима прямо в стінку. - Я знала, Аліса, що ти не будеш проти. Гаразд, відпочивай поки, а я піду в душ.
