Історія Маалата, самого звичайного пожирача душ, починається в 963 р. до н.е. Він народився в сім'ї простих печерних демонів і до ста двадцяти років вів звичайне демонське життя, дуже неспішне і нецікаве. Але в сто двадцятий день його народження сталося щось надзвичайне, щось, чого батьки не захотіли розповідати синові, а просто відправили його до старого Фукуса, який жив по той бік Кришталевих гір. Фукус прийняв Маалата, як рідного, і цілих тридцять три роки вчив молодого демона правилам життя серед людей. А потім ще років двадцять пішло на науку перевтілення. Маалат навіть не здогадувався, що він на таке здатен, але з допомогою свого старезного і дуже мудрого вчителя, печерний демон поступово набував потрібних йому вмінь і знань. Та найбільше часу прийшлося витратити на вивчення мистецтва відбирати людські душі. Вірніше сказати, відбирати, це не зовсім вірно сказано, Маалат повинен був стати безжальним пожирачем людських душ. Пожирачі душ, це була окрема, дуже специфічна, каста демонів. Ці пекельні створіння віками жили серед людей, які ні про що не здогадувалися, та харчувалися їхніми безцінними душами, віддаючи обов'язкову частку хазяїну пекла. Тому для них дуже важливим було вміння гарно маскуватись під людей, щоб не бути впізнаними своїми потенційними жертвами. Горе тому демону, який попадався на гарячому, або якого розкусили... Страшні ритуали придумали ці беззахистні і слабкі, на перший погляд, люди! Але повернемось до Маалата. Пройшовши школу Фукуса, він був готовий спробувати себе в цій нелегкій справі. Попрощавшись зі своїм наставником, Маалат відправився в далеку подорож до приморського міста Канран, де і повинен був прожить перші сто років випробувального терміну. Він ніколи не забуде свою першу душу, яку випив із молодої, надзвичайно красивої дівчини. Прийнявши подобу юного парубка, цинічний демон закохав її в себе, а коли дівчина повністю опинилася у його любовних танетах, без вагань випив невинну душу до останньої краплі... Без душі людина довго жити не може, на жаль, і тіло швидко помирає, зазвичай в тяжких муках від різних смертельних хвороб. Так сталося і з цією довірливою дівчинкою. А далі... Далі все пішло, як по маслу. Мінялися міста, поселення, Маалат міняв подобу і його майстерність росла з року в рік. Його жертвами ставали всі підряд, він не робив різниці між старими й молодими, між чоловіками і жінками, між гарними і потворними. Все, що його цікавило, це душа. І чим вона чище і невинніше, тим краще. Хоча,
