П'ятниця. Не 13-те. Ніч. За вікном завиває вітер, безсоромно і нагло зриваючи з дерев вже пожовкле листя. Нічого не хочеться робити, а тільки залізти під теплу ковдру, взяти чашку гарячого чаю, якусь цікавезну книжку і з головою зануритися в змалюваний автором невідомий, фантастичний світ. Але непогода розгулялася явно не на жарт. Десь трапилась аварія і світло, підозріло блимнувши декілька разів поспіль, просто зникло. Що ж, буває і таке. Тепер читання схоже відміняється. Для таких випадків у мене є свічка. Полум'я тьм'яно освітило частину кімнати, на стінах заграли фатнасмагоричні тіні... Майже романтика. Не хватає тільки коханої жінки поряд і вина... Але немає ні того, ні іншого, на жаль. Добре, що телефон встиг зарядити, а то залишитися без зв'язку не дуже хочеться. Може зайти в інтернет? Але таке бажання зразу і зникло чомусь. Музику можна послухати, та теж якось не хочеться. А можна взяти кота. Точно! Оце тепле, м'яке, мурчаще створіння ляже поряд і ти вже не один. Ось так лежиш, руки за голову, кіт збоку приємно муркотить свою безкінечну котячу пісню, дивишся на полум'я свічки, слухаєш, як лютує негода і думаєш, думаєш, думаєш... Раптом хтось постукав у вікно. Я вже майже задрімав і здригнувся від несподіваного звуку. Кіт теж прокинувся і нашорошив вуха. Може почулося? Та стук знову повторився. Свічка ще горіла, але щоб її не чіпати, взяв телефон. У мобільному був ліхтарик. Я підійшов до вікна. Темно, не видно нікого. Тільки вітер продовжував свою розправу над нещасними деревами. Я підійшов до дверей, прислухався. Згадалося, десь читав чи чув, що не можна відчиняти двері, коли тобі вчувається стук. - Там є хтось? - голосно запитав я. - Так. Відчиніть, будь ласка! - відповів з-за дверей приємний жіночий голос. Отакої... Годинник на мобільному показував годину двадцять дві хвилини, глибока ніч. Кого ж це принесло в такий час? Я відчинив двері. На порозі стояла молода жіночка, років тридцяти на вигляд, і вся трусилася, чи то від холоду, чи то від страху. - Проходьте, будь ласка. - чемно попросив я нічну гостю і відійшов у сторону. - Дякую! - майже вигукнула вона і переступила поріг. Моєму здивуванню не було меж, я навіть не знав, як треба поводитись в такій ситуації. - Вибачте, але світла немає. Погода сказилася... - Ага, я бачу, все темно навкруги, тільки у вас світло у вікні побачила і тому постукала. Це ви мене вибачте... - тихим голосом відповіла дівчина. - Я була в гостях
